Сторінка музичного керівника
Керівник музичний
НЕСТЕРЕНКО Олена Андріївна, має повну вищу освіту, "спеціаліст першої категорії", стаж роботи - 14,2 років
Стрітення — свято початку весни, початку роботи без світла. Головним дійством у цей день було освячення вогню й води; стрітенські свічки вважалися чарівними і мали назву «громниця» («громничка»). їх запалювали й ставили перед образами під час грози, щоб оберегти людей і худобу від грому, щоб весняна повінь не пошкодила посіви і щоб мороз не побив дерева.
Цінували також стрітенську воду, набрану з-під стріхи чи освячену в церкві. Вважалося, що ця вода допомагає від хвороб. Нею кропили та поїли худобу. А на Слобожанщині пасічники, коли приходила пора, кропили вулики.
На Гуцульщині в цей день ворожили на врожай кукурудзи. Клали надворі яйце і чекали. Якщо воно тріскалося (бо в лютому нерідко стояли сильні морози), то слід було чекати такого великого врожаю на кукурудзу, що аж «кошниці тріскатимуться від її кількості». Коли ж яйце лишалося цілим, то це означало, що кукурудза не вродить.
На Стрітення люди уважно стежили за погодою:
— Як на Стрітення зі стріх капає, ще велика буде зима.
— День Стрітення теплий і сонячний, то й весна тепла.
— Якщо на Стрітення півень води нап'ється, то на Юрія (6 травня) віл напасеться.
— Цього дня відлига — на ранню й теплу весну, сніг — на дощову, тривалу, а коли завірюха — весна буде пізня й холодна.
— Якщо в цей день не видно сонечка — чекай суворих морозів.
— Вітер на Стрітення — до врожаю плодових дерев.
— Якщо на Стрітення холодно, то вже скоро весна.
— На дахах довгі бурульки — стільки ще випаде снігу.
— Якщо вранці випав сніг — на врожай ранніх хлібів; коли ж у полудень — зернові будуть середні, а увечері — недорід.
У народі казали, що на Стрітення зима зустрічається з літом. При зустрічі зима й літо сперечаються між собою — кому йти, а кому вертатися? Якщо до вечора стане тепліше — літо перемогло зиму, а якщо холодніше — зима.
Українські ударні музичні інструменти
Бухало
Бухало – великий барабан, який зазвичай використовується в танцювальній музиці. Особливо популярна вона в західних регіонах України. Цей інструмент фіксується на поясі музиканта, щоб він міг рухатися і навіть танцювати. На вершині бухало часто буває металева тарілка.
Для створення звукового виконавця вражає барабан дерев’яною палицею і тарілкою з металевою палицею.
Українські духові інструменти
Трембіта
Трембіта – варіація альпійського рогу з прямого шматка ялини або сосни (смерека). Перш за все цей духовий інструмент використовувався жителями Карпатських гір, відомими як гуцули, як сигнальний пристрій для оголошення весіль та інших важливих подій. Трембіта, як правило, довжиною 3 метри і шириною 2,5-5 сантиметрів, але також можна знайти і коротші трембіти. Звук трембіти можна почути до десяти кілометрів.
сопілка
Сопілка – це український духовий інструмент (подібний до флейти), як правило, довжиною 30-40 сантиметрів і від 6 до 10 отворів. Труба сопілки може бути виготовлена з будь-якого матеріалу – дерева (бузина, клен, бук), металу і навіть пластика (сучасні варіанти). Сьогодні сопілки використовуються багатьма українськими фольклорними колективами для відтворення традиційної західноукраїнської музики.
Українські струнні інструменти
Бандура
Бандура – це унікальний український струнний інструмент, який поєднує в собі акустичні принципи лютні та арфи. Цей український вилучений інструмент вважається еволюціонованим з ряду лютнеподібних інструментів. Ранні інструменти мали від 6 до 12 рядків, але сучасні варіації можуть мати до 68 рядків.
З XV по XVIII століття бандури широко грали кобзарі (сліпі блукаючі менестрелі, які співали пісні про подвиги українців) і козаки.
Кобза
Кобза – один з найстаріших українських інструментів, схожий на гітару, лютню та деякі інші музичні інструменти. Тіло приладу зазвичай виготовляється з груші, верби або волоського горіха. Вперше Кобза був відзначений у грецькій хроніці VI століття і переданий воїнам з українських територій. Цей інструмент менше, ніж бандура і має меншу кількість струн, але його також використовували кобзари в XV-XVIII ст.
Цимбали
Цимбали є українським музичним інструментом, подібним до мусулю. Цей прилад виглядає як велика дерев’яна коробка з дошкою. На цій деці струни нанизуються групами по три-п’ять струн. Для удару по струнах гравець використовує маленькі дерев’яні молотки. Інструмент може бути відтворений у сидячому або стоячому положенні. Цимбали існували в Україні з IX століття і широко використовувалися у виконанні гуцульської музики.
Масляна
Масляна є одним з найстаріших свят слов'янських народів. Справжня забава, яка зберегла свої традиції в наші дні з язичницької культури. Це смачне і неймовірно ситне свято триває цілий тиждень, який передує настанню Великого посту. Сьогодні Масляна є одним з церковних свят і називається ще Мясопустним або Сирним тижнем.
Назва свята «Масляна» пов'язана з тим, що в тиждень перед Великим постом з раціону харчування виключалися м'ясні продукти, а ось молочні ще вживати було можна, як і традиційні складові для приготування млинців: молоко, яйця, масло, сметана. У народі це свято асоціюється з смачними печеними млинцями та веселими гуляннями. Мета таких гамірних масових заходів полягала в тому, щоб розбудити весну від сну і прогнати геть зиму.
Частування
Перед майбутнім постом в масляний тиждень панував достаток найрізноманітніших смаколиків, головними з яких традиційно були млинці. Пекли їх на масляному тижні щодня, а особливо багато їх готували, починаючи з четверга. Саме рум'яні млинці своєю круглою формою за часів язичництва асоціювалися у людей з сонцем.
Різноманітні рецепти млинців були таємницею кожної господині і передавалися через покоління. У кожної газдині були свої фірмові інгредієнти, але в основному, млинці пеклися на основі пшеничного, вівсяного або кукурудзяного борошна. У тісто додавали різні продукти: вершки, масло, яблука, ікру, гарбуз або картоплю.
Традиції
Один з давньоруських звичаїв полягав у тому, що перший спечений млинець був за упокій усіх померлих родичів. Його традиційно віддавали убогим або залишали на підвіконні.
У неділю перед масляним тижнем традиційно провідували родичів, сусідів чи друзів, а також запрошували їх в гості. Саме в цей день за святковим столом можна було вживати м'ясо, останній раз перед Великим постом. Цю неділю називали м'ясною. У п'ятницю було прийнято пригощати млинцями своїх зятів, які неодмінно відправлялися в гості в будинок тещі.
Розваги
У стародавні часи це свято не обходилося без катань на конях, а молоді хлопці старалися спеціально до Масниці обзавестися саньми і прокатати молодих дівчат. Молоді пари обов'язково брали участь у таких розвагах. Упряжки з кіньми з дзвониками і веселим сміхом вершників ганяли за годинниковою стрілкою навколо сіл, намагаючись розбудити природу і відлякати зиму. Іншою поширеною розвагою було катання на санках з гір. Веселі спуски з поворотами і падіннями користувалися великою популярністю у молоді. Діти та підлітки щодуху каталися на прикрашених гойдалках. Було прийнято влаштовувати цікаві та веселі ігри.
Якщо на Масляну ще лежав сніг, на гуляннях будувалися снігові містечка або фортеці. Потім різні групи учасників намагалися штурмом взяти сніжне укріплення супротивників. Цей процес супроводжувався веселою грою в сніжки. Ближче до вечора традиційно розпалювалося велике багаття, на якому згоряло солом'яне опудало зими, що йде; до цього його весь день возили по вулицях. Опудало встановлювали в центрі багаття, всіляко жартували над ним і лаяли його. Навколо вогнищ водились веселі хороводи з піснями і танцями.
Щедрування — давній український звичай новорічних обходів, під час яких групи щедрувальників піснями славлять господарів, бажають їм здоров'я і достатку, за що отримують винагороду. Щедрування супроводжується обрядовими діями, музикою, піснями, танцями, обрядовими іграми в масках. На більшій території України щедрує зазвичай молодь. Щедрувати могли як хлопці так й дівчата, проте окремими ватагами Співають щедрівки — старовинні українські обрядові новорічні пісні, що виконувались 13 січня, в Щедрий вечір, напередодні Старого Нового року. 2023 року українська греко-католицька та українська православна церкви перейшли на новоюліанський календар, це призвело до перенесення більшості свят, зокрема щедрування, що тепер відбуваєтся в переддень нового року — 31 грудня.
Коля́дки — величальні календарно-обрядові пісні зимового циклу свят, переважно у слов'янських народів. Первісно колядки супроводжували язичницькі обряди, дуже стійкими виявились обряди Коляди, пов'язані з ушануванням новонародженого сонця, культом предків. За християнства колядки асоціюються передусім із Різдвом, у своїх текстах відображають «народне християнство», переосмислення язичницького світогляду й ритуалів. Виконавці колядок традиційно називаються колядниками, а виконання колядок — колядуванням Музичне виховання дітей - це синкретичний творчий процес, який відповідає їхнім етико-естетичним потребам та гарантує інтенсивність емоційно-почуттєвих зусиль, збуджує прояви творчості, забезпечує поліваріантність вибору засобів ведення продуктивної діяльності. Музичне виховання не лише залучає дитину до світових культурних надбань, а й формує її ціннісне ставлення до навколишнього світу, дає змогу гармонійно розвиватися.
Вплив музики на емоційний,творчий,психічний розвиток дитини безперечний. Музика здатна викликати у малюка шквал почуттів і переживань. Вже в перші місяці дитина прислухається до мелодійних та заколисуючих звуків колискової,жваво реагує на танцювальну музику, зупиняє погляд на музичному інструменті, що звучить.
Музичні здібності у дітей проявляються дуже рано. Музика постійно викликає в дитини посмішку, рух, вона вся ніби перетворюється та пожвавлюється. З віком емоційний відгук дитини на музику носить більш визначений характер. Музичне виховання є органічною складовою всього освітнього процесу в дитячому садку. Музична практика дитини виявляється через сприйняття музики, її виконання та музично-освітню діяльність. У процесі музичного виховання діти ознайомлюються з різними музичними творами, набувають певні знання, виробляють уміння й навички слухання музики, співу, музично-ритмічних рухів.
Колискова в житті дитини
Виховання дитини пов’язане з радощами та розчаруваннями, досягненнями і невдачами. Мабуть, цієї двоїстості нікому з батьків не уникнути. Але як зробити так, щоб спілкування з власною дитиною, її виховання давали насолоду і щастя? Адже, як учить народна мудрість, за добрих дітей Бог дає віку батькам, а за поганих – вкорочує.
Сьогодні, на жаль, сприймається як норма те, що батьки мало часу приділяють вихованню дітей, а роль домашнього вихователя виконує телевізор. Оскільки ж телевізійні передачі не фільтруються батьками, то діти виховуються на мультфільмах, фільмах, різноманітних шоу, які часто не те, що не несуть ніякої виховної ідеї, а, навпаки, завдають шкоди розумовому та психічному розвиткові малюків. Прикро, що деякі сучасні батьки усвідомлюють лише два свої обов’язки — нагодувати та гарно вдягнути дитину. Але цього зовсім недостатньо, аби дитина виросла порядною людиною, повноцінним громадянином.
Дітям украй необхідна присутність дорослих та постійне спілкування з ними.
Молоді батьки недооцінюють величезне виховне та пізнавальне значення фольклору. Адже мало хто з них самих може пригадати, що їм колись співали колискових пісень.
Українські колискові пісні завжди привертали увагу дослідників народної творчості, поетів, композиторів. Пісня матері зачаровує своєю ніжністю, мелодійністю, несе тепло, яке може випромінювати лише голос рідної людини, фізіологічно й чуттєво міцно пов’язаної з малям. Саме під впливом колискових пісень, які дослідники ще називають материнськими, у дитини виховується любов до природи, Батьківщини, повага до старших. З раннього дитинства малюк живиться звуками рідної природи. Через пісню запам’ятовуються фонетичні, лексичні й морфологічні її особливості, що пізніше допомагає людині передавати найтонші відтінки почуттів і думок. Так поступово, в ненав’язливій формі відбувається перше усвідомлення своєї національної самобутності.
Магія колискових пісень полягає у своєрідній манері виконання. Багаторазове поколисування, повторення однієї і тієї самої музичної фрази-поспівки у вузькому діапазоні із застосуванням одноманітної ритміки позитивно впливає на фізичний стан дитини, гіпнотично впливає на фізичний стан дитини, гіпнотично діє на її психіку й швидко заколисує. «Материнські» пісні можна вважати першоджерелом духовності, моральності, чемності, чесності. Це перші поетичні та музичні твори, до яких долучається малюк. Непомітне введення у світ мистецтва через колискову, поза сумнівом, формує у дітей любов до української культури, народного мистецтва.
Колискова пісня цікава дітям своїм змістом, яскравими образами, кумедними ситуаціями. Головний персонаж багатьох з них – Котик. У народних казках, потішках, кіт завжди постає другом людини, що оберігає її від злих сил. Він може бути сірий, білий, волохатий, інколи котів може бути і двоє.
Основна мета колискових пісень, де котик головна дійова особа, — заспокоювати, бо сон приносить дитині здоров’я, дає сили, а яка мати не бажає своїй дитині цього? Отож саме кіт і виконує функцію присипання маляти.
Сьогодні у вжиток входять не тільки народні колискові пісні, а й ті, що створені поетами та композиторами. Цікаво, що в них поєднуються сучасні тенденції з елементами традиційних українських народних колискових. Новим у них є насамперед музичне оформлення пісні (аранжування). Використання сучасних музичних інструментів дає змогу створити музику, насичену ефектами, безумовно привабливими для дітей. З’явилися в колискових піснях і новітні елементи, персонажі, предмети з життя сучасної дитини. Звичайно, діти краще сприймають пісні про те, чим вони живуть сьогодні. Водночас вважаємо, не варто відкидати й те традиційне українське, а саме: величезний виховний потенціал, магічну енергетику, яка передається від покоління до покоління.